Давай почнемо з самого початку. Ким ти мріяв стати в дитинстві і чи здійснилась твоя мрія?

З дитинства мріяв стати машиністом. Якось по телевізору побачив поїзд, і почалось… Все життя мені подобалися поїзди, я часто бував на вокзалі, де любив просто дивитися на їх постійний рух. У мене навіть була колекція вагончиків - різні види локомотивів, близько двох десятків.

Коли я закінчив школу, і прийшов час вступати до університету, я вибрав ДІІТ (Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В.Лазаряна - Прим. ред.). Але вже після школи змінив свої погляди на майбутню кар'єру. Справа в тому, що майбутніх машиністів навчають на кафедрі електротранспорту, і готовий фахівець - це більше електромеханік. Залізниця після розвалу Союзу розвивалася не дуже стрімко, тому я вирішив стати інженером-електриком, оскільки електрики протягом усього життя потрібні в будь-якій сфері діяльності: і на заводі, і в будь-якій компанії, на тій же залізниці тощо. Це відкриває більш широкі кар'єрні перспективи. Тому я обрав кафедру електропостачання. Закінчив вуз, отримав диплом з відзнакою та спеціальність «інженер-електрик».

А з чим пов'язана така любов до залізниці? Це продовження сімейних традицій?

Ні, мій батько працював на заводі, мама кондитер, бабуся все життя домогосподарка. А дідусь працював на Південмаші начальником цеху по збірці електротранспорту.

Може, гени від діда передалися?

Не виключено, все може бутиJ.

Знаю, що у тебе є досвід в АТО. Розкажи, будь ласка, трохи про те, як це було.

Давай з самого початку. Я прийшов в EDS студентом після 4 курсу, привів мене сюди мій викладач-аспірант. Я відпрацював в компанії все літо і місяць практики в вересні, виходить - чотири місяці роботи на виробництві EDS, яке тоді тільки починалося. Потім я пішов на 5 курс вчитися далі.

Я патріот України, закінчив військову кафедру, мій батько служив в Афганістані. І коли в 2014 році почалися всім відомі події, я пішов до військкомату і виявив своє бажання підтримати країну. Вважаю, що будь-яка людина і немає різниці, хто вона - українець, росіянин, білорус або американець, - яка ходить по моїй землі зі зброєю в руках і розповідає, як мені жити, - ворог. У військкоматі спочатку мене не взяли - мовляв, «пиши диплом, студент».

Після захисту диплому знову повернувся в EDS, тому що мені тут дуже сподобалося. Відпрацювавши три тижні на випробувальному терміні в EDS на виробництві, я отримав повістку, що все-таки потрібен батьківщині. І я поїхав воювати.

Уточню: а ким ти прийшов в EDS?

Складальником електрощитового обладнання. 2014-й рік, непрості часи, в EDS кадри особливо не були потрібні. Співбесіду проходив у власника компанії, і так як я, будучи студентом, досвіду мав небагато і не «дотягував» до інженера, мене взяли складальником. Як вже казав, відпрацював три тижні і мене забрали в АТО - так як сам хотів, поїхав воювати. Я був там рік і два з гаком місяці.

Де конкретно ти служив? Якщо можеш, розкажи трохи про той час.

Це був сектор М - Маріуполь, Волноваха, Широкино, також трохи побував в Луганській області. Всі завдання, які там ставилися, я виконував на чистому патріотизмі. Волонтери сильно допомагали. Дуже запам'яталося, як дві дівчини-волонтерки років по двадцять під обстрілами приїхали на машині й привезли найнеобхіднішого: солодощі, шкарпетки, туалетні приналежності, черевики...

Служба в АТО дала мені досвід товариства, тому що такого справжнього, як там, напевно, ніде б не пізнав - всі один за одного, куримо 1 сигарету на десятьох. Я за них, вони за мене.

Ще в АТО отримав управлінський досвід. Під час навчання я закінчив військову кафедру в званні молодшого лейтенанта, а потім отримав підвищення до лейтенанта, і в АТО був командиром взводу. У підпорядкуванні - 30 осіб, а мені лише 23 роки. Всі люди різні, до кожного потрібно знайти підхід і взяти відповідальність на себе, бо від моїх рішень залежать їхні життя. У буквальному сенсі. Один невірний наказ міг привести до чого завгодно. І досвіду управління набрався завдяки людям, якими керував. Вони відчували субординацію, розуміли, що я їх командир, і всіляко допомагали.

Ти починав складальником обладнання, потім АТО. Як твій шлях розвивався далі?

У серпні 2015 роки я повернувся з армії і почав шукати роботу. Побачив оголошення EDS. Приїхав на співбесіду. І, з огляду на хороші відгуки з виробництва, де мене пам'ятали, знову взяли на роботу. І знову складальником.

Працювати було дуже цікаво, все нове, а це ще більше надихало зануритися в процес освоєння тонкощів своєї професії. І це допомогло мені стати бригадиром - я з легкістю виконував роботу, і на прикладі якісних результатів зміг це довести. Пропрацювавши якийсь час на посаді бригадира, отримав підвищення до старшого зміни. Ну а потім мені довірили посаду керівника відділу по складанню електрощитового обладнання, де працюю донині.

Розкажи, що зараз входить в твої безпосередні обов'язки?

В мої обов'язки входить повне керівництво ділянкою складання заводу EDS Power, починаючи від прийняття замовлення в роботу та закінчуючи завершенням робіт і відвантаженням готового продукту Замовнику. Від головного інженера виробництва Юрія Панчишина або директора Григорія Власенко мені надходить завдання на певне замовлення, я отримую суміжні комплектуючі з різних цехів: зварювання, фарбування і так далі, схеми і креслення від конструкторського відділу та відділу ПТО, отримую з відідлу постачання обладнання, керую графіком ведення робіт, щоб все виконувалося в строк, і контролюю якість складання, можу дати технічні поради своїм підлеглим. Це коротко. Плюс ще координація дій із Замовником, з інженерами на об'єкті, з суміжними відділами, з компаніями всередині EDS.

До речі, про групу EDS. Можеш описати EDS так, якби це була жива людина? Якою ти її бачиш?

EDS веселий хлопець, це однозначно (посміхається). Це ж нормально - у нас колектив досить молодий, при тому молоді співробітники працюють не тільки як робочі, а й на керівних посадах. Навіть в такі юні роки люди домагаються кар'єрного росту.

Стрімкий. У цьому - пряма заслуга власника. Він створює нові напрямки, і ми це відчуваємо в замовленнях і об'єктах, які дійсно цікаві та масштабні. Полягають такі договори, які для EDS є великим проривом вперед. А це прорив і для нас, EDS Power, оскільки багато речей ми робимо вперше.

Згадаймо, наприклад, високовольтну підстанцію Надеждине в Запорізькій області, куди ми поставили майже дві сотні одиниць різного обладнання. Для нас це перший досвід участі в об'єкті такого масштабу.

І сильний. Останнім часом ми активно почали випускати комплектні трансформаторні підстанції модульного типу. Інтерес тут в плані масштабів такого виробу. Для розуміння: це КТП 16 на 5 метрів, що складається з 6 модулів. Надихає сам обсяг робіт, який ти зробив своїми руками.

Цікаві проєкти бувають зараз з реконструкції та електрозабезпечення комерційних будівель. Маю на увазі реконструкції комплексів Женева, Pixel, Кудашевський. Інтерес в тому, що ти розумієш, що це знаходиться в твоєму місті. Наприклад, той же ТЦ Кудашевський стояв занедбаним близько десяти років, а тепер він ожив, і ти доклав до цього свої зусилля. Це круто.

Гордість за свою роботу - це ж прекрасно!

Так, я пишаюся тим, що працюю в EDS. Я прийшов сюди студентом, і піднявся з самої першої сходинки. Це як, знаєш, свого часу були сини полку, а я, значить, син EDS (сміється). Працюю від душі. Якщо потрібно - розіб'юся, але зроблю.

Погано робити не можна - у нас є репутація, яку заслужили не просто так. Репутація і впізнаваність зроблена нашими ж руками. Мені здається, нам зараз стало простіше укладати договори, ніж раніше, тому що ми потужний локомотив, який охоплює різні сфери - девелопмент, інжиніринг, виробництво, будівництво, підключення, сервіс і т.д.

Ти бачиш в EDS перспективи?

Я бачу у цій компанії майбутнє. Ми в постійному розвитку. І в цей розвиток вкладаються гроші, що дуже важливо. Тому що технологічний процес з молотком - це одне, з дрилем, шуроповерти і так далі - це вже інше. А верстати лазерного різання або згинання металу, наприклад, - це взагалі третє. Розвиток є, майбутнє є.

Нові верстати DURMA для обробки металу нам дуже допомагають. Ми раніше витрачали багато часу на те, щоб замовити металеві вироби у тих, у кого є ці верстати, а тепер ми просто купуємо метал і робимо все, що потрібно самостійно.

Що дає тобі сили рухатися далі? Що надихає, крім роботи?

Ох, надихають, напевно, як і будь-якого чоловіка, рибалка, футбол. Як учасник АТО, я брав участь у футбольному турнірі України «Українці разом», де грав за команду Дніпропетровської області.

Іноді з друзями ходимо на полювання. Постріляти я люблю.

Як і всі, люблю відпочивати з друзями на природі, з шашликами.

Ну, хвалися розміром найбільшого з трофеїв?

Брехати не буду) На полюванні був тільки заєць, кабана ми так жодного разу і не зустріли.

Про що ти мрієш?

Про мир у всьому світі (посміхається). Ще, звичайно, про сім'ю, навіть почав замислюватися про дітей останнім часом, напевно через велику кількість своїх маленьких хрещеників.

А з дитинства була якась мрія?

Було дві мрії: плюнути з Ейфелевої вежі (сміється) і побачити Нью-Йорк.

Втілив вже щось?

Поки що ні (сміється). Але все попереду, все ще буде.

А що в Нью-Йорку бажаешь побачити? Багато про нього знаєш, захоплювався історією міста?

Тяга до Нью Йорку, напевно, з часів фільму «Один вдома» (посміхається). Дуже хочеться побачити всім відомий Центральний парк. Такі масштабні зелені насадження в величезному мегаполісі мені здаються майже чудом світу.

Коли ми заговорили про мрію, ти напівжартома-напівсерйозно, сказав про мир у всьому світі. Тобі б правда цього хотілося?

Якщо можна було б цього досягти, було б чудово!

Keep energy under control

•